Біла кімната, біла стеля, білий погляд. Чому? Навіщо? За що? Невідомо. Година, доба, три дні, а далі безмежність. Думки, спогади, маячня залишились у площині, за якою нічого не проглядається. Відомо одне, що нічого не відомо. Людина на одинці сама з собою стає сутністю. Всім тим, що накопила, наздирала та виміняла. Пульс нормальний, серцебиття у нормі, думки – вибух. Їх не можливо відсортувати, вирівняти та налагодити. Вони є тим самим місивом, що робить людину неврівноваженою, а потім відкинутою у сторону свободи, власної свободи, нікому не потрібної, тобто – божевільною. Олександра Павловська
